В России эта фигня не прокатит. Для примера возьму Питер: тут чуть ли не каждый второй житель бывал в одной из самых благополучных стран ЕС - в Финляндии, до которой рукой подать. Но ни у кого в городе нет желания падать на колени и ползти в ЕС, как в/на Украине. К Европе относятся хорошо, любят ее товары, но лизоблюдства перед ЕС как в Незалежной в России не будет никогда.
Вчера был в Пятигорске. Вроде город небольшой, но просто офигел от количества украшенных машин с молодежью - все с флагами России, знаменами Победы. Их не то что сотни, тысячи, все дороги забиты. Вот это действительно всенародный праздник.
Сальник, ты даже не представляешь себе как часто мы теперь здесь в России сталкиваемся с вашими переселенцами. Я у себя в Питере практически каждый день стал на дорогах машины с украинскими номерами встречать, что было большой редкостью раньше. В поликлиниках висят объявления куда нужно обращаться переселенцам из Украины. На работе буквально позавчера обсуждали как в нашем небольшом коллективе сразу 3-е (!) знакомых или родственников приехало, получив повестки. У одного брат из Киева на майдане торчал даже, сейчас в Питере тусуется. У другой знакомый со своим грузовиком приехал... И это далеко не только в Питере, в Пятигорске, где родственники живут тоже полно лагерей для переселенцев, все о них знают. Короче, предлагаю местным ватникам из РФ рассказать товарищу-салоеду истории о сбежавших хохлах из своего региона.
"У Чернякові був панський фільварок, який упісти раніш спалили, там була й криниця, але воно усе і всей той фільварок стояв пусткою. Десь у половині травня 1944 р. один чоловік переходив через фільварок і його скортіло заглянути в ту криницю. Вода в ній трохи впала і він побачив, що там пливає людина. Покликав людей і почали витягати уже не до пізнання вісім трупів, вісім людей. Тих, кого не пізнали місцеві люди, їх поховали у Новій Лішні на цвинтарі. Між тими жертвами есбістів, Олександра пізнала свого батька-інваліда по дерев'яній нозі, який у січні підвіз СБ пару кілометрів. Батько-інвалід своїм життям врятував життя своєї дочки. Таких і подібних випадків по цілій Волині безліч. Бандерівці не є проти членів ОУН, вони є проти всіх, чи то людей, чи установ, які не підпорядковуються їх наказам, не визнають їх, як авторитет, а мають свої погляди — таких людей вони нищили.
Одначе на еміграції є такі люди, які боронять бандерівців перед їх бандитизмом і пробують бандитизм перевернути у „геройство". Я їм пробую сказати, чи й вони хочуть взяти ту невинну кров на свої руки і ріки пролитих материнських сліз за своїми дітьми чи чоловіками? Я вірю, що всі ці сльози впадуть на покоління Бандери, Лебедя й Стецька. Стецьків порожній бубон гуде на еміграції, що він робив революцію на Волині, але нехай каже правду, яку він робив революцію. Я готовий стати перед українською спільнотою на свідчення і сказати де поділась інтелігенція Волині, де поділись чесні селяни, духовенство, де подівся Владика Мануїл!" (Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК)
"У Чернякові був панський фільварок, який упісти раніш спалили, там була й криниця, але воно усе і всей той фільварок стояв пусткою. Десь у половині травня 1944 р. один чоловік переходив через фільварок і його скортіло заглянути в ту криницю. Вода в ній трохи впала і він побачив, що там пливає людина. Покликав людей і почали витягати уже не до пізнання вісім трупів, вісім людей. Тих, кого не пізнали місцеві люди, їх поховали у Новій Лішні на цвинтарі. Між тими жертвами есбістів, Олександра пізнала свого батька-інваліда по дерев'яній нозі, який у січні підвіз СБ пару кілометрів. Батько-інвалід своїм життям врятував життя своєї дочки. Таких і подібних випадків по цілій Волині безліч. Бандерівці не є проти членів ОУН, вони є проти всіх, чи то людей, чи установ, які не підпорядковуються їх наказам, не визнають їх, як авторитет, а мають свої погляди — таких людей вони нищили.
Одначе на еміграції є такі люди, які боронять бандерівців перед їх бандитизмом і пробують бандитизм перевернути у „геройство". Я їм пробую сказати, чи й вони хочуть взяти ту невинну кров на свої руки і ріки пролитих материнських сліз за своїми дітьми чи чоловіками? Я вірю, що всі ці сльози впадуть на покоління Бандери, Лебедя й Стецька. Стецьків порожній бубон гуде на еміграції, що він робив революцію на Волині, але нехай каже правду, яку він робив революцію. Я готовий стати перед українською спільнотою на свідчення і сказати де поділась інтелігенція Волині, де поділись чесні селяни, духовенство, де подівся Владика Мануїл!" (Григорій Стецюк
НЕПОСТАВЛЕНИЙ ПАМ'ЯТНИК)